На території Куяльницької громади проживають різні національності. Їх всіх об`єднує одне — любов до держави!
Завдяки українолюбам, Україна в 2022 році святкувала 103-річницю з нагоди Дня Соборності України. На Одещині, а саме на території Куяльницької громади, встановлені пам`ятники великим українцям, які все своє життя присвятили боротьбі за соборність нашої держави!
9 березня 1962 року колгосп в селі Бочманівка був названий на честь українського письменника Т. Г. Шевченка
Все своє життя Шевченко боровся за свободу народу, за визволення людей від кріпацтва, за незалежність України. В кожному рядку безсмертного „Кобзаря” Тарас Григорович розкриває душу українців, їх життя, їх надії, їх бажання.
“Народе мій, для всіх завжди відкритий,
Не вір, що воля з’явиться сама,
Не дай себе підступно обдурити —
Мовляв, дороги іншої нема….”
Велич поета полягає в тому, що він зумів пояснити українцям необхідність боротися за соборність української народу. Його безмежна любов проявлялася в тому, що він навчав нас можливості щасливого життя тільки в своїй незалежній державі, адже:
“В своїй хаті — своя й правда, і сила, і воля.”
Державну ідею боротьби козаків із найбільшими ворогами України описано, передусім, у першому творі на історичну тему величної збірки «Кобзар” — «Тарасова ніч».
“Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не рятує…
Козачество гине;
Гине слава, батьківщина»
Меценат української культури все життя мріяв про незалежну українську державу і виконував усе, на що мав змогу для того, щоб мрія перетворилася в реальність.
Для досягнення цілі життя він жертвував великі суми коштів у відродження української культури, заснував фонд допомоги землякам-письменникам. Тільки завдяки благодійникам розвивалася культура України.
Щоб досягнути соборності громадський діяч долучив газету «Рада» ,яку він видавав, до національного пробудження народу України, що мала вплив не менший ,ніж «Кобзар» українського генія. За визначенням Ігоря Гирича, Євген Чикаленко був одним із найгарячіших та найактивніших прихильників політизації українського руху.
Під час визвольних змагань визначний меценат писав:
«Колись Україна таки буде самостійною. Не пропадуть дурно отсих майже два роки самостійного існування, не пропаде марно ота кров, яку проливають тепер українці, не минеться безслідно оте обдирання народу московськими большевиками; свідомість національна серед українського народу за цих два роки зросла безмірно більше, ніж за останніх 200 років, і тепер вже ніякі заходи наших сусідів-ворогів не зможуть викреслити, витерти з життя нашого народу отої свідомості».
Аналізуючи думки великого українця Чикаленка стає зрозуміло, що його слова були, є і будуть актуальними для нас у всі часи.
Євген Харлампійович зізнавався журналісту і видавцю Максиму Гехтеру, що коли навесні 1917 року побачив на вулицях Києва «запорожців в червоних жупанах», вимріяних з юності, та українські маніфестації, то щиро й по-справжньому заплакав. Побачене стало свідченням того, що велика, важка, багаторічна праця сильних українолюбів почала розквітати та приносити свої плоди і по сьогоднішній день.
