Ягорлицький ключ
Унікальність географічного положення Куяльницької ОТГ в історичному масштабі полягає в тому, що тут у верхів’ях степових річок сходяться вододільні шляхи, з яких три мають велике значення: вододіл трьох басейнів – Дністра, Південного Бугу, Чорного моря. Ці три напрями відомі понад чотири тисячі років.
Збереглись сліди курганів стародавніх кочовиків (кіммерійців, скіфів, сарматів тощо). Розкопки поселень та могильників Черняхівської культури демонструють, що під час великого переселення народів землі Куяльницької ОТГ були своєрідним осередком концентрації племен перед «стрибком» до Європи. Готи, Гунни, Слов’яни (Анти, Уличі, Тиверці), Угри, а потім Печеніги, Половці знаходили тут необхідне для підготовки до далекого шляху на Південь та Захід. Десь на цій території існувало літописне місто племені Тиверців – Пересічен.
Торгівельні шляхи між Поділлям та Чорним морем та між Подністров’ям та Побужжям сягають середньовіччя, коли на правому боці Дністра існувало велике місто Шехр-ал-Джедід (Старий Оргіїв) – центр золотоординської адміністрації краю. На півночі сучасної Одещини мешкали тоді нащадки торків (чорних клобуків), переселених сюди монгольскими ханами. У 1362 році литовсько-руське військо розширило володіння князя Ольгерда, а його племінник Вітовт надав цю місцевість Андрієві Судимонтовичу (Чечелю), що зафіксовано і в документах кінця XVI століття. Військово-політичним центром краю був Каравул на Дністрі (зараз – частина Рашкова) та Ягорлицький замок в гирлі однойменної річки.
Вододілом Дністра та Південного Бугу з XV століття пройшов спочатку «Солоний шлях», яким соляники везли сіль з Кацюбіїва (Одеси) на Поділля, а згодом – татарський Кучманський шлях, кордони литовського князівства та польської корони відсунулись на північ, а населені пункти обабіч шляху були знищені і відродились вже у 1630-х роках. Саме тоді було проведене розмежування між Річчю Посполитою та Османською імперією по р. Ягорлику. Ця територія не була суцільно заселена – сюди, наприклад, переселились у 1630-х роках союзні Речі Посполитій ногайці і стали тут своїми стійбищами. Проте Руїна та подальші козацько-польсько-турецькі війни перетворили край на пустку. Шляхи використовувались переважно військовими – так, саме через ці терени слідували до Чигирина османські армії у 1677 та 1678 роках, козацькі загони у 1683 році саме по цій місцевості просунулись у зворотному напрямі під час буджацького походу.
Відродження економічного життя не відбулось раптово із укладенням польсько-османського миру 1699 року – бойові дії на прикордонні тривали до 1715 року. Пожвавлення татарсько-подільської торгівлі у 1715-1768 роках відродило як населенні пункти, так і шляхи сполучення. Саме в цей час князі Любомирські створили Ягорлицький ключ. В цей період вже фіксуються назви переважної більшості сіл Куяльницької ОТГ.
На лівому боці Ягорлика від 1680-х років розмістилась «Ганська Україна» – козацька автономія в складі Османської імперії, яку очолював «Ягорлицький гетьман». Сюди переселялись українці та молдовани, приваблені пільгами від турецької адміністрації. Чергові російсько-турецькі війни зруйнували поселенську структуру. З 1768 по 1793 рік прикордоння переживає кризу – це пов’язано із порушенням торговельних контактів, виселенням ногайців з Очаківської землі.
ІНФРАСТРУКТУРА ЧУМАЦЬКИХ ШЛЯХІВ У XIX столітті. Шляхи на Поділлі та в степовій Україні для того періоду – це не одна торована дорога, а система паралельних та альтернативних маршрутів. Карти XIX століття показують на цих дорогах на теренах «Ягорлицького ключа» декілька транзитних маршрутів. Їх можна визначити по розміщенню на відстані 3-5 верст корчем та заїзджих дворів. Ці шляхи проходили вододілами, що дозволяло оминати водні перепони та складні форми рельєфу. За картами 1850-х років на теренах ОТГ зафіксованіо понад 2 десятки таких корчем. Частина з них названі за найближчим населеним пунктом, частина відома з прізвищем власника.
ЗОЛОТИЙ ЧАС місцевої торгівлі – кінець 18-19 століття, коли чумацькі валки потягнулись на південь, до Одеси. Відкриття залізниці кардинально змінило торгівельні маршрути та економіку краю взагалі. Виникає залізнична станція Бірзула (Котовськ, Подільськ), яка стала найбільшим містом Півночі Одещини вже у 20 столітті.
ЗАЛІЗНИЦЯ є наразі головним інфраструктурним об’єктом, який визначив розташування промислових об’єктів, забезпечує більшу частину вантажопотоків та пасажирських перевезень. Збереглись елементи старовинних залізничних споруд, станції.
Активність залізничного руху супроводжувалась зростанням аварійності. 24 грудня 1875 року на перегоні між Подільськом та Борщами відбулась найбільша в історії України за кількістю людських жертв залізнична катастрофа (загинуло понад 140 осіб).
МУЛЬТИЕТНІЧНІСТЬ
Зараз на теренах ОТГ мешкають українці, молдовани, чехи, росіяни, проте в минулому великий відсоток населення складали в різні часи поляки, цигани, турки, ногайці, євреї. Більшість гідронімів носять тюркські назви (Ягорлик, Тилігул, Куяльник тощо). Багато ойконімів молдавського походження (Бірзула, Нестоїта, Гертопи, Кульна, Домніца, Фонтан, Перешори), тюркського (Гидерим, можливо – корінь слова Бірзула), польського (Глибочок), українського (Борщі, Мурована, Ставки, Коси), чеського. Різнобарвність етнічної палітри дозволяє влаштовувати заходи, які можуть привабити автентичними традиціями різних народів.
ШЛЯХЕТНІ РОДИ
На теренах ОТГ мали свої маєтки представники польських, українських (козацьких), німецьких, російських та інших шляхетних родів. Зокрема, це були Любомирські, Юрьєвичі, Леонтовичі (Лівантовичі), Соболєви, Нєсєльроде, Цигульські, Кіндрацькі, Комарницькі, Чикаленки, Ремахи, Туркевичі, Ронікери, Зеобахи, Німіровські та інші. Від прізвищ та імен панів походять багато назв населених пунктів.
Володимир Полторак, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Одеського національного університету імені І.І.Мечникова