Одвічні скарби Подільщини
«Багато цікавих і хвилюючих історій з життя рідного краю заховано в глибинах часу – куряві сплетінь степових доріг, в овіяних легендою і звитяжною славою козацьких могилах. І яка то радість, коли видобудеш бодай хоч одну незвичайну розповідь чи історію, то наче знайшов у розореному степу сріблястий кущик ковили, що пробився крізь товщу століть, щоб повідати нам про давні часи історії нашого народу, про наш степ, що звався тоді Диким» (Ю. Сисін)
Читай більше за посиланням – https://kotovsk-crb.ucoz.ua/index/kraeznavchij_gid/0-9
Кам`яна скульптура другої половини XIX століття, встановлена на могилі православного служителя в селі Нестоїта.
Хрест був виготовлений з граніту в Санкт-Петербурзі. Ручна робота. Вага – до 10 тон. На скульптурі викарбовані слова на церковнослов’янській мові: «Здесь покоится прах священноиерея Анания Волянскаго, скончавшегося 1877 г., м. сен. 26-го дня на 51 году жизни. Мир праху твоему добрый наш отец».
“Подільський район – північна окраїна Одещини, ще досі зберігає свої маловідомі сторінки історії. Край, який з давніх давен був кордоном між Польщею та Туреччиною, релігійним кордоном між християнами та мусульманами. Лівобережжя річки Мокрий Ягорлик, який й був цим державним кордоном, стало заселятися з початку XVIII ст. як наслідок магнатської колонізації регіону. Польські землевласники переселяли сюди своїх селян з північних та центральних воєводств, засновували нові поселення та розвивали вже існуючі, заселені молдованами. В більш великих селах будувалися церкви, які ставали релігійними центрами католицької експансії на лівобережжі Ягорлика.
Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року, коли сусідні держави розділили країну між собою, польські священики під тиском російської влади стали переходити із уніатства в православ’я. Цьому прикладу також наслідували і церковні приходи. Більший відсоток священнослужителів перейшли у православну віру заради збереження робочого місця. Логічно, що людина, яка більшість життя пропрацювала в церкві, облаштувала будинок і тд. не була глибоко зацікавлена це все залишити і переїхати в інше місце. Також потрібно враховувати той факт, що священицьке місце до 1867 року передавалося за спадком і залишити свого сина без робочого місця теж було не розсудливо.
Тому, в більшості сіл збереглися священицькі династії, які правили церковним приходом не одне покоління. І як ми бачимо по прізвищах в метричних книгах кінця XVIII – початку ХІХ століття, більшість священиків були поляками, або польського походження. Стосувалося це також і родини Волянських, представники якої займали священицькі посади на території південних повітів Подільської губернії, починаючи з другої половини ХІХ століття (1872 р):
Волянский Ананий – Благочинный священник с. Нестоита, 2-й Благочинный округ, Балтский уезд Волянский Игнатий – священник с. Сечинцы, 4-ый Благочинный округ, Ушицкий уезд Волянский Иоанн – священник с. Згарок, 2-ой Благочинный округ, Летичевского уезда Волянский Иоанн – священник с. Лука Немировская, 2-ой Благочинный округ, Брацлавский уезд
В селі Нестоїті збереглась могила священика Ананія Волянського на надгробку якої вказано: «Здесь покоится прахь священноіерея Ананий Волянского скончавшагося 1877 г. м. сен. 26-го дня на 51 году жизни. Мирь праху твоему добрий наш отец».
Цікаво, що в 20 кілометрах південніше села Нестоїти, в селі Чорній знаходися аналогічний надгробний камінь. Це могила жінки Ананія Волянського – Марії, й знаходися вона на сільському кладовищі. Надгробок якої несе наступну інформацію: «Здесь покоится прахь жены священника Марии Волянской умершей 1893 г. м. сент. 17 дня на 72 году жизни. Мирь праху доброй нашей матери».
Обидва села на той час були в складі Балтського повіту Подільської губерній та були центрами волостей – Нестоїтської та Чорнянської відповідно. В «Подольских епархиальних ведомостях» повідомляється, що з 1858 по 1871 рік в Чорній священиком був Волянський, але ім’я не вказано. Можна висловити припущення, що це був Ананій Волянський, який пропрацював в селі до 1871 року, бо станом на 1871 рік він вже працює священиком в Нестоїті. Тоді логічно, чому в Чорній знаходиться могила його дружини.
Відомо, що у 1895 році в Успенській церкві села Нестоїта працював священик Євгеній Волянський – скоріш за все його родич.
В «Краткому словарю высшего чиновничества Российской империи» згадується Волянський Хрисанф Ананійович, 1853 р.н., із духовенства. 1876 року закінчив Новоросійський університет в Одесі. З 1911 року – дійсний статський радник. З 1916 року – член тамбовського окружного суду. Чи є він сином Ананія Волянського – можна тільки здогадуватись.
Обидва пам’ятники виготовлені з граніту, у вигляді стовбура дуба з обрізаними гілками. Надгробок в Нестоїті зберігся найкраще, як видно по фото, на ньому наявна вставка у вигляді хреста зверху, якої немає на надгробку Марії Волянської в Чорній. Крім того, плита з текстом на чорнянському надгробку пошкоджена по краям, що також видно на фото. Ці надгробки являються прекрасними некрополістичними витворами краю кінця ХІХ століття і можуть бути гарними туристичними об’єктами.”
Zhosan Serhii: