Уже не перший рік екологи попереджають про зникнення в Україні частини річок. У чому проблема і як людська недбалість вбиває екологію і історичну спадщину?1 Що ми можемо розповісти туристам та про що має подбати влада.
Питання про відродження річки Тилігул – дуже важливе і в плані екології, і нашої історичної спадщини, і, врешті-решт, для відпочинку людей.
Відповідно до Вікіпедії Тилігу́л – це річкаУкраїні, яка протікає в межах Подільського, Ананьївського, Любашівського, Миколаївського та Березівського районів Одеської області та впадає до Тилігульського лиману (басейн Чорного моря).
Довжина Тилігулу 168 км (за іншими даними — 173 км), площа басейну 3550 км². Бере початок річка на півдні Подільської височини та в її межах тече вузькою (1,0—1,5 км) долиною; нижче (у межах Причорноморської низовини) долина розширюється до 3 км (ширина річища до 10—20 м). Долина переважно асиметрична, її схили розчленовані ярами і балками. Заплава місцями заболочена, завширшки 300–600 м. Похил річки 0,9 м/км. Основне живлення — снігове. Влітку на окремих ділянках пересихає. Використовується для зрошення.
Про міць та потужність цієї річки в давнині гаворилося багато. Тут навіть з Чорного моря припливали турецькі фелюги, а одна з них, відповідно до легенди, навіть затонула з золотом в Тилігілі біля Ананьєва. У щоденнику російського полководця Румянцева щодо Тилігулу зустрічаються такі рядочки: «С трудом форсировали буйную речку Тилигул»…
Нині ж річка пішла під землю, але продовжує пробиватися із карстових западин й нести свої лікувальні води до Тилігульського лиману.
https://kotovsk-crb.ucoz.ua/index/richka_tiligul/0-500
