до Дня пам’яті та перемоги.
В мальовничій місцевості, повз дорогу, що веде з Подільська до Рибниці, розляглося невеличке село Комарово. Жила там до війни велика і дружня родина Ходюків: десятеро дітей виховували Марія Іванівна та Тимофій Петрович. Радість панувала в домі, діти дорослішали, допомагали батькам. Життя вирувало, будувалися плани на майбутнє… Але всі надії і сподівання були перекреслені страшною звісткою: фашистська Німеччина віроломно напала на нашу Батьківщину. Найпершим спорядила мати на фронт старшого сина Панфіла
Серце матері краялось від болю, очікуючи листів з фронту. Та не дочекалась, замість цього отримала «похоронку»: «Ваш син, комсомолець Панфіл Ходюк загинув смертю хоробрих у боях з фашистами.» Ще не висохли сльози горя і розпачу за втраченим Панфілом, як прийшов час проводжати на фронт ще чотирьох синів: Кіндрата, Дмитра, Григорія і Семена. Тамуючи біль розлуки, мати благословила своїх синів на ратний подвиг. І почалися сумні будні, наповнені очікуванням звістки від синів-воїнів. Потім почалася окупація…
Коли в березні 1944 радянські війська звільнили Комарово від загарбників, мати дізналася, що в боях за визволення міст і сіл нашої Батьківщини полягли іще три сини: Кіндрат, Дмитро і Григорій. Найменшому сину Тимофію на той час виповнилося всього 17 років. Щоб відплатити ненависним ворогам за смерть своїх братів, він також пішов на фронт. Мати, не стримуючи сліз, провела і його. З нетерпінням знову чекала листів вже від наймолодшого. Діждалася. Радістю засяяло материнське обличчя: син живий і здоровий, б,є фашистів і надіється на швидку Перемогу. Та на жаль, під час бою Тимофій отримав важкі поранення, довго лікувався в госпіталі. Повернувся додому весь понівечений кулями і осколками і невдовзі помер від отриманих бойових ран. З шести синів-фронтовиків живим залишився лише один – Семен.
А п’ятеро віддали своє молоде життя, як і мільйони їх ровесників за те, щоб врятувати Батьківщину. Панфіл – рядовий, стрілок, загинув на полі бою, Кіндрат – старшина, пропав безвісті в серпні 1944 року, Дмитро – стрілок 283-го гвардійського стрілкового полку, загинув 07.02.1945 р. в селі Кінітц, в Німеччині, Григорій – танкіст 51-ої танкової бригади, загинув 13.01.1945 р. в Польщі, Тимофій – помер від поранень.
А мати, затамувавши біль втрати, з тугою щовесни супроводжувала поглядом журавлині ключі, вірячи, що душі її синів повертаються додому в цих журливих птахах.
Давно вже немає в живих Марії Іванівни, але в Комарові до сьогодні пам’ятають і вшановують її материнський подвиг.
https://kotovsk-crb.ucoz.ua/index/malenki_ljudi_velikoji_peremogi/0-244
